 
Частина перша.
1. Про історію і передісторичне жите. Частина третя Частина четверта Частина п'ята Частина шоста На першу сторінку www.uahistory.cjb.net
|
До заснування Київської держави.
1. Про історію і передісторичне жите. Історія самим словом своїм означає розвідку, відомість, оповідання (від грецького кореня Fid , від, як наше відати, відомість, а прикладало ся воно перед усім до оповідання про минувшину свого краю і народу. Такі оповідання з початку держали ся усною памятю. Але пам'ять людська добре не держить подій довше як два—три покоління, а далі починає мішати, коли се оповідання навмисне не прибрано в якусь тривку форму, наприклад в пісню або в вірші призначені для запам'ятування. На певнійший Грунт стали ці оповідання, коли могли оперти ся на давнійші записки про колишні діла, особливо як ці записки робили ся сучасниками, тими що самі події ті переживали. За поміччю таких давнійших записок і оповідань стало можливим передавати пам'ять про події через довгий ряд поколінь незміненою і чистою. Старші історичні праці служили підставою для пізніших; нові історики, переймаючи від старших, додавали до них оповідання про події пізніші, і як би не було перерв та прогалин у такій роботі, то історія йшла і розвивала ся б неперерваним ланцюгом, оповідаючи про всі часи повно і докладно. Одначе на ділі воно ніколи не обходило ся без прогалин і переривів. Часто пропадали й старі записки й старі історичні оповідання, та й у різних народів різно починало ся й письменство, й списування оповідань про події і через те не у всіх народів історія однаково давня і однаково повна. В наших сторонах письменство почало ширити ся перед 1000 роком по Христі, як почало ширити ся християнство. З того часу могли вже бути різні записки, і потім з сих записок дещо і використано, як списувано оповідання про давнійше життя в наших краях; одначе події з десятого віку (від 900—1000 р.) більше описувано з пам'яти. Для ранійшого часу дещо знаємо з писань іньших народів, у яких письменство й історія розвинули ся ранійше, особливо від письменників грецьких, а також і від римських, арабських, а нарешті й німецьких. Найдавнійші звістки про наші сторони йдуть з VII віку перед Христом, докладніші з V (2300 - 2400 років тому), але тільки про чорноморське побереже, де ще тоді нашого народу не було, а про наш народ письменні звістки у чужих народів начинають ся геть пізніше, тільки коло 400 р. по Христі (1500 літ тому). Се зветь ся початок історичних часів — доки сягають писані звістки людські. Для нашого народу се значить півтори тисячі літ назад, або п'ятдесят людських поколінь, рахуючи коло ЗО літ на людське поколїннє; а для декотрих, приморських частин нашого краю—дві з половиною тисячі літ, або трохи більше. Півтори, або дві з половиною тисячі літ се як на життя одної людини час дуже довгий. Але як порівняти з людським життям, від коли воно почало ся на землі, чи в наших таки сторонах—се час дуже короткий. Життя людське таке давнє, що його не тільки в сотні або тисячі років, але і в сотню тисяч літ не вбереш. Трудно його взагалі в наш звичайний рахунок взяти, можна тільки сказати, що дуже і дуже воно давнє, так що против нього наші дві тисячі літ історичного житія—се свіжа минувшина против давньої старовини: одні рахують людське життя на землі на 500 тисяч літ, иньші на міліон, бо таки, кажу, того на наш рахунок не можна добре перевести. І то все часи передісторичні: з них не зістало ся ніяких писаних звісток, і про те як жило ся тоді людям, можна зміркувати по різних слідах людського життя, що знаходять ся припадком під землею, або в печерах— різні вироби людські, струмент, посуд, угілє від огнищ, сліди житла людського, їжі (кістки й відпадки всякі). Про дещо можна зміркувати з тих давніх звичаїв, які ще тепер між людьми держать ся, або описують ся в старих книгах; такі звичаї живуть часом несказанно довго: вже люди й не знають, для чого вони саме так роблять, кажуть тільки, що „так годить ся", що так їх батьки робили, то й вони роблять. Потім можна неодно дорозуміти ся з самої мови—звідки те або се слово взяло ся. Наприклад слово руда значить тепер породу камінну з металічною примішкою, але саме се слово значить властиво мідь, а се через те, що мідь люди знали з усіх металів найперше; або напр. в давніх часах у нас слово скот значило Гроші давніх часів людське богацтво було в худобі, і за худобу все міняли або купували. От помічаючи та розбираючи те все, наука вийшла далеко за межі писаних звісток, по-за границю історичних часів в глибини передісторичні. Вже вона може досить докладно, хоч і з-дебільшого тільки, сказати, як розвивало ся людське життя тому десять, двадцять, тридцять тисяч літ; як жили й господарили наші предки, як ще не знали ні заліза, ні іньших металів, як ще не вміли сіяти хліба, як не мали домашньої худоби; яку біду терпіли вони тоді і як поволі доходили кращого і легшого життя. 2. Минувшина нашого краю. Найстарші звістки про минувшину дає нам сама земля. Буває часом де ріка глибоко вріжеть ся в високий беріг і відкриє стрімку кручу,— цікаві речі можна побачити на такім урвищу, і хто вміє розуміти їх, як по книзі прочитає по них історію землі і того життя, що на ній розвивало ся і минало ся. На самім верху побачить він чорну землю від перегною трави і всякої рослини, часом і якісь сліди людського життя, якісь загублені речі. Се найновіший шар, званий в геології алювієм. Під ним шар жовтої глини, глею, або льосу, як її звуть по ученому; буває часом і кілька шарів різної глини, розділені між собою верствами піску або каміння. Се так звані ділювіальні верстви. В таких верствах часом доведеть ся побачити великі кости, зуби й иньші останки давніх звірів, або углє, кремінці та кістки оброблені рукою чоловіка. Під тим шари вапнистого каміння, легкого, губковатого, з різними черепашками в нім—так звані верстви третичні. Далі часом покажеть ся чиста крейда— останок давнього глибокого моря, рябі рухляки, а ще далі—верства камінного угля; на останку ж, на споді—мертвий твердий камінь, стоплений огнем ще з тих часів, як земля була гаряча і застигала зверху, вкриваючи ся твердою камінною корою. По сих різних верствах каміння, глин, пісків, по різних останках рослин і звірят учений геолог скаже, чи було тоді на сім місці море чи суша; покаже, які рослини росли і які звірі водили ся, як виглядали, чим живили ся. Великі зміни переходила кожна сторона. Де тепер сухий степ, там хвилювало колись глибоке море, водили ся різні морські живини; потім, як дно підіймало ся, вода спливала, а від останків різних живин, що колись жили в морі, лишали ся купи кісток, черепашок, які збивали ся з часом у верству каміня-вапняка; їх заносив намул рік або порох вітрів, наростав цілими шарами погній від усяких рослин та живин. З тих останків можна знати, що тоді як починало ся людське життя на землі, море спливало з наших сторін. Давнїйше воно покривало майже цілу Україну, а під кінець третичної доби вже мало що виступало за теперішні береги моря Чорного, Азовського і Каспійського: ці три моря були одним морем, як ще й тепер знати по великих млаках (солончаках) між Азовським і Каспійським морем та іньших слідах. Гори Карпатські, Кримські, Кавказькі підіймали ся поволі над рівниною, і так на початку ділювіальної доби вигляд нашого краю вже значно наблизив ся до теперішнього. Але мав він іще перебути одну переміну, яка сильно відбила ся на його житю і вигляді, а були то ледові часи. В першій половині третичної доби в Європі було так горячо, як тепер в центральній Африці. Рослинність була незвичайно буйна, розкішна— буйнїйша ніж в теперішніх гарячих краях. Звіря всякого земноводного було страшенно багато, великого, чудацького; ті звірі позникали, тільки в землі полишали ся їх кости: були то велетенські ящірки, різні роди слонів, величезні птиці. Але повітря ставало холоднїйше, і ті рослини та звірі, що не могли жити в холоднім краю, зникали, а зіставали ся такі, що приспособили ся до холоднїйшого повітря, як мохнаті слони-мамути або волохаті носороги. В ділювіальній добі від вохкости та холоду почала земля замерзати на півночі; велика сила леду збирала ся в теперішній Швеції і Фінляндії й звідти все поширювала ся, поступаючи далі на полуднє. На якийсь час ці вічні леди, що лежали цілі сотні й тисячі літ, захопили й північну частину нашого краю, а потім, як потепліло, стопили ся і уступили ся на північ. Слідом від них зістали ся великі шари глини—того намулу, що наносила вода, як топили ся ті величезні леди, верстви піску і каміння, принесеного ледом, і широкі та глибокі річні долини, що продерли води з-під тих ледівцїв. 3. Перші сліди чоловіка.От з тих часів як леди уступали ся з наших сторін, маємо перші сліди людського життя в наших сторонах У нас ті сліди досить рідко трапляють ся, рідше ніж у Франції або й Нїмеччинї, бо там люди жили в сухих камінних печерах, де могли цїло заховати ся і кости і різні останки їх життя; у нас тих кам'яних печер мало, а на вільнім місці рідко де могли долежати до наших часів ті останки. Цїлі ж десятки тисяч літ минуло з того часу! Проте як на се стали пильнїйше вважати, викриваєть ся тих слідів все більше і у нас. Найдавнїйші сліди людського життя на Україні, які маємо досі, викрито в Києві, на Кирилівській улицї; їх знайдено копаючи глину на цеглу. Лежать вони тут під сподом грубого шару жовтої глини, в верстві піску, 60 сяжнїв під землею, займаючи велику просторінь (коло десятини). На споді велика сила костей мамута—знайшло ся більше як сто самих тільки сікачів (кликів); вище кости інших звірів, що давно вже перевели ся: льва, гієни, ведмедя печерного. Декотрі кости обпалені, розбиті й иньші сліди людської руки мають на собі; поміж кістками углє, кремінний струмент, яким тодїшнїй чоловік орудував. Сим нахідкам рахують 30 тисяч літ і більше. Трохи новійша оселя людська знайшла ся недавно над Десною коло с. Мізиня (в Чернигівщинї); тут вона лежить між двома шарами жовтої глини, в верстві каміння, нанесеного ледами. Ще молодша нахідка з-над Удаю, коло с. Гонцїв (в Полтавщині): вона лежить поверх шару жовтої глини, коли вже стекла вода від ледів. Таким чином ці найзначнїйші і добре обглянені нахідки дають сліди чоловіка з довгих часів, другої половини ділювіальної доби. З отсих наших і далеко богатїйших нахідок з Західної Европи знаємо, що тодїшнїй чоловік уже багато поступив у своїм життю і високо підняв ся над звірами. Він умів добувати огонь і уживав його собі до печення страви. Не вдоволяв ся вже ломакою або диким каменем, а навчив ся обробляти кість і навіть камінь: зручними ударами він вміє відбити кремінь такої форми, яку йому треба: чи гострокінчастий камінь, котрим можна було бити з руки, чи різні вістря, щоб насаджувати їх на. деревину, як спис, чи скрібнички для виправлювання шкури або обдирання м'яса. Навіть мережав кістки різними візерунками та рисунками: такі мережані кістки знайшли ся в київській і мізинській нахідці, а в нахідках французьких нераз знаходили ся такі гарно вирізьблені фігурки на кости, що й теперішній неучений чоловік не завеїди б утяв так. Але в тих часах так званої палєолїтичної себ то старої кам'яної культури чоловік не мав ще ніяких домашніх звірят, не вмів сіяти збіжа, а живив ся тим, що зловив—їв звірину, рибу, черепашки; не вмів робити ніякої посуди, і багато ще в чім не дійшов пізнїйшого знаття. |
|
Частина перша.
1. Про історію і передісторичне жите. Частина третя Частина четверта Частина п'ята |
4. Новійша кам'яна культура.Кам'яна культура, коли чоловік ще не знав ніяких металів і свій найкращий струменя мусив робити з каменя, з тих давніших так званих ділювіальних часів поволі переходить в новійші, коли вже перевели ся ті давні звіри, коли стопили ся леди і стекли води, і життя в наших сторонах стало зовсім близьке до теперішнього. Чоловік ще орудував головно камінем, але виробляти з нього всякий струмент навчив ся далеко краще против давнїйшого. Він не вдоволявсь уже тим, щоб відбити собі аби як камінюку, а ще вигострював свій струмент дрібонечкими ударами, шлїфував на гладко, навчив ся вертіти дїри, щоб насадити сокірку, молоток або булаву на дерево або кістку. Дивувати ся приходить ся не раз, як таки-так чоловік не знаючи зелїза, камінем або кісткою вмів висвердлити такі рівні, акуратні дїри, так вишліфувати піском сокірку, клин, або долото з .каміня, виробити таку тоненечку стрілку, ножик, пилку, серп з креміня. Та не тільки в сім видко великий поступ людського житя.Инодї покійника, ховаючи, посипали червоним порошком (охрою). і той порошок осідав потім на костях, як тїло згнило; такі могили з червоними, пофарбованими кістками йдуть через усї степи наші, від Кубани до Бесарабії. Особливо цїкаве житє зявляєть ся в нашім краю при самім кінці неолітичної культури, коли в наші сторони починають заходити з полудневих країв перші металічні, мідяні вироби. Люде жили в хатках деревляних або плетених з хворосту і вимащених глиною, а дуже любували ся в глиняній посудині всяких дивних форм, розмальованій пишними везерунками, червоними, білими, рудими, ріжнокольоровими. Аж дивно й неймовірно бачити таку гарну посудину в часах таких давніх, коли люде, як то кажуть, ще тільки з дикого житя виходили. Але се житє вже далеко відійшло від дикого новійший чоловік не держав домашньої худоби анї -звірят домашних. В часах же новійшої камянної культури він уже мав домашню худобу і міг годувати ся мясом і молоком від свого стада. Ще скорійше одомашнив собаку, свого сторожа і вірного приятеля. Навчив ся робити посуду з глини і випалювати її на огні; робив її з руки, без гончарського круга, а про те з часом став виробляти гарні миски й горнята та мережати везерунками. Став робити кращі житла для себе, викопуючи влоговини в землі і надбудовуючи з боків та покриваючи зверху, і так поволі доробив ся досить можливої хатини з дерева чи хворосту, вимащеної глиною. Почав господарити коло землі, сіяти зерно і розтираючи на жорнах пекти хліб або варити кашу. Ся новійша камяна культура не тягла ся так довго як старша, але слідами її повна майже вся земля наша. Видно, що намножило ся вже людей, тай сліди їх життя стали замітнїйші, легко їх пізнати, не то що якусь давнїйшу креміняку, що й не зміркуєш, чи її рука людська обробила, чи вона сама так одкололась. З сих часів майже скрізь знаходить ся ріжний струмент, посуда глиняна, могили людські, а місцями сліди великих осель: хати, робітнї, де виробляв ся всякий струмент, або городища, де ховали ся тодішні люди в небезпечну хвилю; такі городища бувають досить великі—значить і людей коло них жило бо-гато. Покійників своїх ховали часом в камінних скринях зложених з плит, часом в ямах, насипаючи над ними високі могили; инодї закопували цілий труп, инодї палили його на огні і потім попіл і недогарки складали в глиняний горщик і закопували; при небіжчику клали часом дещо з його річей і ріжну страву в горнятках. Крім всякої посудини в сих глиняних мазанках дуже часто трапляють ся глиняні, добре випалені ляльки—фігурки чоловіків, жінок, ріжної худоби. Струмент в сих оселях ще кремінний, але зрідка залетить часом і якийсь мідяний, або бронзовий. Такі оселї йдуть від Дніпра, з під Київа через Київщину на Подїлє, в Галиччину і далї на Волощину (Молдаву) і в Балканські сторони; їх звуть в науцї передмікенськими. Я вже згадав, що першим металем, яким стали користувати ся люде була мідь, бо її найлекше з руди витопити. Але чиста мідь дуже мягка і мало здатна на роботу. Люде помітили, що як до неї додати цини (приблизно одну частину цини на девять частей міди), то виходить далеко твердиш штука, з якої можна зробити всякий струмент. Така мішанина міди з циною зветь ся бронза. В декоторих сторонах її уживали на всяке знарядє, зброю, струмент дуже довго, з яких тисячу літ, доки не знали зеліза. В Европі мідь, а потім бронзу стали уживати більше меньше за дві тисячі літ до Христа. Тисячу лїт пізнїйше стало входити в уживаннє зелїзо. Золото стало звісне значно ранїйше від зеліза, серебро пізнїйше. В наші сторони мідь і бронза приходили з полудня, з дунайських країв і з чорноморського побережа; в наших краях не видно, щоб добували мідь на місці, і тому бронза поширювала ся тільки на морськім побережу, та по більших торговельних дорогах, по Дніпру, а в глухійші краї мало заходила, тим більше що була дорога. Перше ніж бронза поширила ся у нас на добре, стали приходити вже зелізні вироби, далеко міцнїйші, а головно що дешевші. Зелїзна руда у нас єсть на ріжних місцях, витоплювати з неї зелїзо досить легко, тому зелїзо з часом пішло в народнїй ужиток, хоч і не скоро. В сторонах близших до Середземного моря, куди ранїйше стало заходити знаннє металїв і їх обробленнє з полудневих країв, з Вавилону, в Сірії, з Єгипту, давно вже встигли розвинути ся всякі вироби бронзові, а потім зелізні, а в наших краях все ще головно орудували деревом та камінем. Тільки в сусідстві великих торгових шляхів знали ме-талї, а далї відти були вони рідкі, зіставали ся предметом роскішним, знаним тільки людям богатим, а нарід дуже довго жив іще в камяній культурі, коли в иньших сторонах камінь уже давно вийшов з житя. Міркуючи з стилю, себто з форм і фасонів виробів, і з иньших обставин, можна догадувати ся, що в тих часах ранньої металічної культури, другого і першого тисячолїтя перед Христом, всякі культурні впливи, всякі новини і відомости, нові вироби і нові фасони приходили в наші сторони кількома дорогами. Ішли з полудня, з чорноморського побережа, куди йшли всякі новини з Азії і з Середземного моря, також з передньої Азії, з Туркестану і теперішньої Персії, через чорноморські степи; й.шли з дунайських країв—теперішньої Угорщини, та з альпійських країв, де розвинуло ся всяке мистецтво під впливами Середземними. Нарешті переймали наші предки дуже богато з заходу, від Німців: на се добре показують ріжні назви в старій мові нашій, прейняті з мови нїмецької; а Німці переймали то від Римлян і Кельтів знов таки з впливів Середземних. З тих сторін, ріжними дорогами (особливо по ріках), ширили ся нові вироби і знання в наших сторонах, заходячи помалу в глухійші сторони. А найкраще нам відомо те, що йшло в наші сторони з Чорноморя, з грецьких кольонїй. |