Із Гітлером ми не братались —
Народу гризла нас печаль!
Німоту кляту ми карали! —
За нас говорить слава й сталь!
- Марко Боєслав (Михайло Дяченко), поет УПА.
І, як не дивно, навіть Німеччина, яка розв'язала другу світову війну і зазнала нищівного розгрому, і та понесла втрати набагато менші порівняно з Україною: у цій війні загинуло 6,5 мільйона німців (9,1 процента від усього населення Німеччини, 4,5 млн. військових і 2 млн. цивільних).
Як бачимо, Україна порівняно (якщо такі порівняння можна робити!) понесла у минулій війні найстрашніші втрати. Так що Перемога дісталася їй дуже і дуже нелегко, надто дорогою ціною. І, здавалось би, зараз, коли Україна і інші країни світу відзначають 50-річчя перемоги над гітлеризмом, пора було б українському суспільству консолідуватися, щоб гідно вшанувати світлу пам'ять наших земляків, віддати шану нашим дідам, батькам, сестрам, братам, які стали жертвами жорстокої боротьби двох людиноненависницьких систем — комуністичної та фашистської.
І що ж ми бачимо нині? Приймаються постанови, ухвали, якими зобов'язується вшановувати пам'ять наших земляків, які загинули, перебуваючи в рядах Червоної Армії і в радянських партизанських формуваннях, вшановувати тих воїнів, які гнали фашистських загарбників з української землі. Що ж, на нашу думку, так і повинно бути. Адже ці люди свято виконували свій воїнський обов'язок, вони захищали нашу Батьківщину і у випадку потреби, не вагаючись, готові були віддати — і віддавали! — найдорогоцінніше — своє життя в боротьбі з фашизмом.
Але чомусь у цих документах якось, скажемо, нечітко, невиразно говориться про вшанування тих, хто громив гітлерівців не під червоними прапорами, а під українським національним, зараз державним, синьо - жовтим, тих, хто мав на своїх головних уборах той же тризуб, який зараз прикрашає фуражки і пілотки воїнів Армії Незалежної України.
Так, мова йде про вояків Української Повстанської Армії. Адже і вони внесли свій вагомий вклад у розгром фашистської Німеччини. Прекрасно розуміємо, що далеко не всі читачі сприймуть це твердження. Адже десятки років, а точніше більше ніж півстоліття у наші голови більшовицькі пропагандисти вбивали тезу, що вояки УПА не брали участі у боротьбі з фашистами. Згадаймо, що зовсім недавно писали компартійні автори про упівців як про «сокирників», «п'яниць», як про «українських бандитів».
А бере початок така характеристика справжніх борців за Незалежну Україну з того часу, коли через лінію фронту у Москву докотилися звістки про українських повстанців, про те, що вони воюють за Україну. Ці відомості передавали у «центр» радянські партизани та підпільники, які в Західній Україні починали свою діяльність, а точніше починали вступати у збройні сутички з першими загонами «Поліської Січі», які виникли на території Полісся, з першими загонами Української Повстанської Армії, які починали формуватися на Костопільщині ще на початку 1942 року.
Московське та й київське більшовицьке керівництво не сприймало високих цілей, за які боролися українські патріоти — вони ж боролися за Незалежну Україну, а, значить, за її відокремлення від СРСР. А це, зрозуміло, означало його розвал.
І керівники УРСР періоду війни — тодішні голова Президії Верховної Ради УРСР М. Гречуха, голова Ради народних комісарів УРСР О. Корнієць, секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов добре знали про боротьбу УПА проти гітлерівських загарбників, проте свідомо говорили людям неправду. Так, у листівках під назвою «До населення тимчасово окупованих районів України» (12.01.1944 р.) вони лукаво запитували: «Чи вбили (націоналісти — Т. Б.): хоч одного німця, чи пустили в укіс хоч один німецький ешелон?»
Цю брехню підхопили партійні «ідеологи», «історики», вірніше, фальсифікатори історії, які дійшли вже були навіть до того, що силкувалися довести, що УПА створили... німці.
Навіть волиняк академік Дмитро Мануїльський, будучи на посту заступника голови Ради міністрів УРСР, у своїх промовах говорив про «українсько-німецьких націоналістів». Промовиста у цьому питанні його «праця», назва якої говорить сама про себе: «Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини» (1946 р.)
А «Радянська енциклопедія історії України» (т. 4, стор. 359) пішла ще далі, підкреслюючи, що «співробітництво з фашизмом показало всю глибину політичного і морального падіння українського буржуазного націоналізму, який, за влучним висловом Д. 3. Мануїльського, «ніколи не був національним, бо він завжди обслуговував інтереси чужоземних, пануючих класів. Він ніколи не був самостійним, бо він ніколи не орієнтувався на сили власного народу, а на чужинців. Перемога радянського народу у Великій Вітчизняній війні, розгром фашизму завдали нищівного удару по маячних планах українського буржуазного націоналізму».
Ось такий категоричний висновок зробили вельмишановні «об'єктивні київські вчені».
У зв'язку, з цим давайте, шановний читачу, розберемося у питанні, чи воювали вояки УПА проти фашистів, чи були .на їх службі? І зробимо це на фактах, які мають стосунок до нашої області. А допоможуть нам у цьому матеріали періодики часів другої світової війни.
Ось часопис Української Народно-Революційної Армії під командуванням отамана Тараса Боровця-Бульби «За оборону України» від 10 серпня 1943 року. Тут привертають до себе увагу ось ці рядки: «Бий гада! (підбірка матеріалів). Ідуть німецькі вантажні машини. Перша, друга, третя, четверта. Наша чота (взвод — Г. Б.) лежить на теплій нагрітій липневим сонцем землі. Машини рівняються з нами, падає гостра команда хорунжого Кречета: «Вогонь!». Рвуться міни. Падає кілька сальв і кулеметних серій. Дві машини горять, одна лежить розбита. Обеззброюємо ранених, забираєм забитим зброю. Завдання виконане. Німців ударили ще раз по транспорту. Хлопці здобули новенькі маузери і машинні пістолі. Козак Буря».
А ось ще одна газета — «За самостійну Україну — бойовий орган ОУН. 24.10.1943
р.: «Починаючи з березня 1943 р. села розправились з сотнями ляндвіртів,
зондерфюрерів та інших п'явок народу.
Фашисти у відповідь посилили репресії: спалили 11 сіл лише в одному
Деражненському районі, багато інших сіл.»
З повстанських боїв.
Біля Копитова (Корецький район) в чотирьохгодинному бою з німецькими жандармами повстанці здобули 60 крісів, кілька кулеметів, амуніцію та вояцький виряд. 25 німців убито, 14 попало в полон, багато ранено.На соші Рівне - Клевань один рій (частина взводу — Г. Б.) повстанців розбив 2 німецьких авта, що їхали на грабіжницьку акцію. Тут згинуло 38 гітлерівців.
У бою з німецькими гестапівцями, що приїхали грабити Білівські хутори на Клеванщині повстанці розбили бандитів, здобувши 2 скоростріли (МГ), 1 емпі, скрині амуніції.
У листопаді ц. р. відділи УПА зайняли районове місто Мізоч на Острожчині й тримали його цілу добу. Знищено багато німців. Здобуто 150 крісів, У бою героїчно бився по боці українських повстанців відділ азербайджанців».
«Бій на шляху Рафалівка - Володимирець. Із загону ім. Коновальця вислано 8 жовтня м. р. (1943 р. — Г. Б.) відділ у силі одної чоти на засідку при шляху Рафалівка — Володимирець, який часто проїжджали німці... В загальному нім-ців нараховувалося до 200 чоловік. У розвідку поїхала німецька кіннота, а як бічний розшук їхав середньої величини танк.
В той самий час наспіла на допомогу повстанцям друга чота, яка зайшла німців ззаду. Німці, побачивши себе окруженими, почали в переполосі тікати, не зводячи навіть бою... Повстанці прогнавши ворога, рішили забрати танк (з якого втекли танкісти — Г. Б.). Знайшовся шофер-танкіст і танк пущено в рух».
«...Кремлівські імперіалісти такі самі вороги народу, як і берлінські.
НКВД — не краще гестапо.
Ні, ми не забули ще голоду в 1933 році, ні Біломорського каналу, ні масових репресій в 1937 році.
Бачачи загрозу свому життю кремлівські «вожді» кличуть вас сьогодні захищати їх перед німцями. А хто ж, спитайте їх, у 1939 році заключив розбійницьку спілку з тими ж самими німцями? Хто ділився з ними Польщею і Балтійськими державами? Хто забезпечив німецьку армію хлібом і пальним матеріалом? Смерть Гітлерові й Сталінові! Геть берлінським і московським імперіям! Геть гітлерівську «нову Європу» і більшовицький СРСР!»
«В Млинівському районі мав місце бій німців з відділом самооборони, в рядах якої боролись також грузини, узбеки та росіяни. В бою впало 60 німців».
«В боях проти німецьких окупантів відділи УПА зайняли в місяцях березень — квітень 1943 р. містечка: Володимирець, Степань, Висоцьке, Дубровиця, Людвипіль (Соснове — Г. Б.), Деражне, Олика, Цумань, Горохів і ін. Німецькі залоги скрізь розбито й розігнано».
Крім вище згаданих акцій УПА проводила проти гітлерівців і широкомасштабні
операції, захищалась від наступу ворогів. Одна з таких операцій спрямовувалася
проти каральної операції німецьких загарбників під командуванням гітлерівського
генерала поліції Фон дем Баха (Еріха Залевського, поляка за походженням,
українофоба і нациста за переконанням) - на Рівненщині (червень - вересень
1943 року), до участі в якій гітлерівці залучили 2 бронепоїзди, 50 танків
і бронемашин, 27 літаків, 10 моторизованих батальйонів з важкою зброєю
й артилерією і приблизно з 10 тисячами німецьких і польських поліцаїв і
жандармів, угорців та «батальйонників».
В ході цієї операції гітлерівці провели проти УПА (плануючи її остаточно
знищити) цілий ряд боїв (не рахуючи дрібних сутичок) — у липні - 35, серпні
- 24, у вересні - 15. Проте УПА у цих боях не лише вистояла, але
й нанесла ворогам відчутних ударів. Адже в ході цієї операції було знищено
3000 фашистів та їх посіпак. Проте в ході цих запеклих боїв УПА втратила
1237 старшин та стрільців убитими та пораненими. Гітлерівці ж за цей час
знищили понад 5000 осіб з числа цивільного населення.
Серед полеглих у боях з гітлерівцями були Івахів Василь (Сонар, Сом),
військовий референт краєвого проводу ОУН на Північно-Західній українській
землі, поручник, до речі, герой однієї з популярних на Рівненщині пісень
УПА; у цей же день загинули ще 9 вояків, і серед них поручник Юліан Ковальський,
чотар Семен Снятецький (Сойко). .
1 серпня 1943 року в Бугрині Гощанського району загинув замордований
гітлерівцями Іван Луцюк (Рудящий), виховник і політичний керівник однієї
з груп УПА.
Убою з фашистами загинув 11 березня 1943 року військовий референт краєвого
Проводу ОУН на Північно-Західних землях, командир одного з перших загонів
УПА на Рівненщині, та й на Волині взагалі, син православного священика
з Острожця Млинівського району Сергій Качинський. Віддали своє життя, захищаючи
від фашистів жителів села Малин Млинівського району, 16 — 18-річні юнаки
УПА Костянтин Приступа, Іван Дорецький, Петро Гулай, Дмитро Базилюк, Іван
Сібігатель, Анастасій Абрамчук, Анатолій Чернюк, Панас Воєвода, Антон Рудишко.
На роздоріжжі між селами Мильче та Будераж Дубенського району біля хутора
Ріжок похований випускник лісового відділу рільничої школи Крем'янецького
ліцею Генадій Литвин (Литвинович), полеглий у бою з німцями. Загинув, розстріляний
фашистами у 1943 році, Олександр Бусел, —один з активних організаторів
ОУН, житель Клеваня.
У багатьох селах та містах області сплять вічним сном герої УПА, які
загинули в боях з гітлерівцями за вільну Україну, зокрема, у Бережниці
Дубровицького району, у Березному та у багатьох інших. На їх могилах нарешті
споруджено та освячено пам'ятники - хрести.
Отже, як бачимо, громили таки вояки УПА фашистів, вели з ними бої,
не були вони на службі в окупантів, як твердили, та й, що гріха таїти,
твердять до цього часу деякі закомплексовані більшовицькою пропагандою
люди.
А скільки їх, переважно юнаків та дівчат, у цих боях були пораненими,
контуженими! Скількох колишніх вояків УПА, які перенесли роки боротьби
з фашистами, потім .було заслано енкаведистами в концтабори Сибіру, Казахстану,
Далекого Сходу, закатовано в тюрмах? Тим часом вони, патріоти, боролися
за розгром фашизму, а, отже, за Перемогу, 50-річчя якої відзначається нині.
І звідси висновок: вшановуючи гідну пам'ять тих наших людей, хто громив
фашистів у рядах Червоної Армії та в радянських партизанських формуваннях,
ми повинні на такому ж рівні вшановувати і тих, хто боровся за Перемогу
в інших формуваннях, насамперед у формуваннях Української Повстанської
Армії.
 |
 |