Для рятування свого престижу, Кох рішив за всяку ціну ліквідувати УПА. У порозумінні з Гімлером він спровадив на Волинь великого спеціяліста для поборювання «банд» — генерала фон дем Баха, відомого, пізніше, як пацифікатора варшавського повстання. Цей німець польського роду (Залевски), прославив себе на Волині, як один з найбільших катів українського народу. Кривавий терор, що його розвели загони фон дем Баха на волинській землі, переходять своїми розмірами всі злочини, що їх поповнили нацистські варвари під час II Світової війни.
Офензиву проти УПА готував фон дем Бах методично. Почалось від насичення Волині німецькою пропагандивною літературою, що їх скидали німецькі літаки у всіх закутках. Не можна сказати, щоб ця пропаганда не була плитка й примітивна. На думку пропагандистів фон дем Баха, в усьому нещасті Волині були винні «галичани», «галиційські підбурювачі», «галицькі жиди» (так!) — (який знайомий мотив!), що без решти запродались большевикам («ОУН скинуло маску та виявило, що воно нічим не різниться від сфантазованих орд жидівсько-большевицьких бандитів»). Дальше йшли нарікання на злочин «бандерівців», на їх криваві оргії та грабунки. Звідтіля висновки: «оунівці мусять бути покарані, щоб український нарід міг жити». Тому український нарід .мусить «зголошувати кожного бандита, кожного бандерівця німецьким урядам», або «гнати хлопців через границю назад до Галичини». Щоб переконати українське населення, що «в проводі ОУН сидять агенти Москви», німці поширювали провокативну листівку в російській мові за підписом нібито совєтського маршала А. Васілевського, що зверталась до «украинских партызан Вольти й Подолин» обіцювала, що совєтське правительство готове «вождя й руководителя Степана Бандеру ввести в состав украинского советского правительства». І зараз за нею з'являється листівка до «Українців Волині й Поділля», підписана «Леонтієм Марковським українському народові відданим і вірним», що кличе «карти розкриті», «геть із зрадниками українського народу» взиває «матері й жінки», щоб витягали синів і чоловіків з лісу. До речі, на провокативну листівку Васілевського покликався у своїй відозві сам фон дем Бах.
Коли б «усовіщування» українського населення не дали наслідків, то фон дем Бах грозив «страшним Божим (так!) судом» над народом. «Бандити вже відчули на собі силу німецької «люфтваффе» й «справедлива кара від міцної німецької зброї» чекатиме всіх, хто протиставиться німецькому війську. Ці погрози, очевидно, не перешкоджували фон дем Бахові кричати: «Українці в лісах! Тут говорить німецький райх в імені Європи та її великої і старої культури». До речі, наголошення німецької культури й «вищої» місії німецького народу в боротьбі з большевизмом було частим мотивом німецької пропаганди.
Пом'якшивши отак терен Волині й Полісся своєю пропагандою, фон дем Бах приступив до переведення широкої терористичної акції проти українського населення. Першим її етапом були масові арешти української інтелігенції, що її перевели по всій Волині німці, вночі, з дня 15 на 16 липня. Арештовано тоді понад 2000 українських громадян, з того в Крем'янці 280, в Рівному 200, в Луцьку 160 і т. д. Багато арештованих німецькі душогуби негайно розстрілювали. (Ніна й Ольга Куцевич, Олександр Бусель і т. д.)
Рівночасно німецькі літунські ескадри вилітають на бомблення українських сіл. Здається, не було тоді села на Волині, яке б не пережило відвідин німецьких літаків. Навіть людей, що працювали на полі, обстрілювали кулеметами з літаків.
Дальшим етапом терористичної акції були наскоки загонів фон дем Баха на українські села. Ще й до годі збагнути, на яких засадах німці плянували ці удари. Звичайно, терпіли села, що не брали надто активної участі в боротьбі з УПА.
Фон дем Баха спеціяльність: палення живцем людей. Дня 2 липня німці з поляками й узбеками наскочили на с. Губків, Людвипільського району. Карателі зігнали людей до місцевої церкви й підпалили її. В огні палаючої церкви згинув священик о. Венедикт Корницький, псаломщик Борис Петрів, сотні українських мужчин, жінок, дітей. Цього ж дня німці вчинили таку саму криваву розправу в с. Великі Селища, того ж району.
Дня 14 липня німці з поляками й узбеками напали на чесько-українське село Малин, Острожецького району на Дубенщині. Польська поліція й узбеки під німецькою командою загнали людей до місцевої дерев'яної церкви, до шкільного будинку й до клунь і всіх їх спалили. Страшний крик конаючих в огні людей було чути за 5 км. Згинуло тоді в огні 624 чехи і 116 українців.
Для порівняння: в с. Лідіце в Чехії німецьке гештапо розстріляло 10.VІ. 1942 р. — 187 чоловіків, у тому числі двох хлопців нижче 14 р. життя й одного старця понад 80 р. життя. 203 жінки цього села вивезли в концтабір Ревенсбрюк, дітей до німецьких сиротинців. Про трагедію Лідіце знає цілий світ... Очевидно, повищі приклади, це тільки частина всього того, що діялось на Волині під час великої офензиви ген. фом дем Баха проти УПА. Це тільки частка того, що українцям довелось витерпіти впродовж цього кривавого літа 1943 р.
Останнім етапом акції фон дем Баха були мілітарні акції проти УПА. До цієї акції він уже ужив 50 танків і панцерних авт, 27 літаків, 10 змоторизованих батальйонів з важкою зброєю й артилерією й приблизно 10 000 німецьких і польських поліцистів та жандармів. Дальшими допоміжними частинами були мадяри й «батальйонці», хоч одні й другі вважались німцями ненадійними в боротьбі проти УПА. На залізничних лініях уведено в дію 5 панцирних поїздів (бази: Ковель — 2, Киверці — 1, Здолбунів — 2).
Бої цих загонів з УПА розгорнулись по всій Волині. Цікаво, що й тепер німці не мали точного уявлення про розташування відділів УПА. Вони чомусь вважали, що головні сили УПА перебувають у південній Волині, у Володимирщині, Горохівщині, Дубенщині, Крем'янеччині. У цьому напрямі спрямувались головні удари німців. Тим часом, головні сили УПА перебували на північ від залізничної лінії Ковель — Здолбунів — Шепетівка, головно між р. Случ і Горинь і в лісах на північ від залізничної лінії Ковель — Сарни.
В окремих місцях цього кривавого літа були такі бої (не враховуючи дрібних сутичок): липень 35, серпень 24, вересень 15. В боях цих УПА втратила 1237 старшин і бійців убитими й раненими, між ними декілька визначних керівників УПА й підпілля. Втрати цивільного населення внаслідок акції фон дем Баха перевищали 5000 людей. Німці втратили понад 3000 вбитими й раненими. Крім оборонних боїв УПА вела ціле літо зачіпні бої.
Немає сумніву, що офензива фон дем Баха не дала йому бажаних результатів. Про ліквідацію УПА не було й мови. Жахливий терор тільки посилив УПА, бо хто почувався загроженим, той утікав у «ліс». Населення бачило в УПА одинокого оборонця й підтримувало її з усіх сил. Акція здачі контингентів провадилась на цілій лінії, бо населення заховувало збіжжя й харчі й, з наближенням погромників, утікало в ліси, залишаючи СКВ й УПА оборону села. Коли ж населення підміських сіл здавало контингенти, то УПА з'являлась в магазинах і складах і забирала їх. Це було причиною, що навіть серед німецьких партійців постала розбіжність думок. Посипались доноси й обвинувачення Коха й його політики до Берліну. Не менше попадалось і фон дем Бахові. Врешті Гімлер відкликав свого «головноуповноваженого» й на його місце призначив ген. Пріцмана.
Л. ШАНКОВСЬКИЙ, «Історія УПА», — Вінніпег (Канада), — 1953, — стор. 38 — 42).

Німці, в числі 170, наїхали на село Коловерть. Я був із своєю сотнею найближче, тож негайно використав підводи, що стояли біля млина, і поспішав із сотнею на допомогу населенню.
Німці з поляками, побачивши наш відділ, швидко з села почали тікати на возах, стріляючи з кулеметів, але я змусив їх затриматися. Німота позіскакувала з возів і почала відстрілюватися. В час наступу чистим полем ранили Бурлаченка. Куля попід поясом пройшла під шкірою живота і лише досить легко його ранила. За якийсь час прибігли мені на допомогу сотні Негуса і Скирди. Німці і поляки відреклися «здобичі» і, покинувши свої всякі військові манатки, як амуніцію, намети тощо, почали панічно тікати. Під самим Межирічем, загнавши їх у місто, сотні повернулись до села Харалуг. Настрій стрілецтва був так піднесений недокінченим ділом, що ми ще тієї ночі вирішили повести наступ на німецьку залогу в місті Межирічі.
Зараз після вечері ми тими трьома сотнями й вирушили. Через цілу ніч до ранку місто було нами оточене. Перелякана німецька залога боронилася в приготованих уже давно окопах і бункерах. Зліквідувати її не вдалося, але фільварок на передмісті ми обчистили і, як у нас велося, спалили. В час акції на Межиріч ми мали лише 5 легко ранених.
(Максим Скорупський, «Туди де бій за волю». — Київ. — 1992. — Стор. 172—173).

Уже сімнадцятирічним у 1937 р. я прилучився до суспільних справ — задля відстоювання інтересів українства в Польщі. Пам'ятаю одну з перших акцій: захисний пікет довкола Свято-Успенської Почаївської лаври, на яку заявляли претензії католицькі ієрархи.
Потому осягав історію свого народу через сільську «Просвіту», яку очолював Прокіп Герцина. Це допомагало усвідомити витоки свого родоводу, запалювало бажанням підняти естафету волелюбних пращурів. Тому в роки фашистської окупації вирішив стати в стрій УПА. Спершу виконували роль самооборонців, перешкоджаючи загарбникам у пограбуванні тутешніх населених пунктів.
Не прощали і заповзятого служіння чужинцям. Були знищені поліційні коменданти в Козині й Теслугові. Зокрема, сутичка побіля Теслугова набрала досить затяжного і масштабного характеру. Наш відділ тоді наступав з-під Вовковиїв.
Сила українського опору була продемонстрована під Берестечком, де відбили в німців чималу кількість худоби та майна, що готувалися до вивезення в Німеччину. Доволі кривавим видався поєдинок із загарбниками поблизу Підвисокого, де з обох протиборствуючих сторін загинули понад 50 чоловік, у тім числі сотенний Лагідний. У 1944 р. мене, як і багатьох сельчан, причетних до УПА, призвали в Червону армію. Я потрапив на фронт у Східну Прусію, брав участь у взятті Кенігсберга, був двічі поранений.
Повернувшись у 1946 р., довідався, яка жорстока боротьба триває в наших краях. За підозрою у зв'язках з повстанцями, за відверте неприйняття сталінізму були вивезені в малообжиті місця Росії Антон Герцина, Одарка Палямар, Сидір Антонюк, Павло Шульський, Карпо Ковальчук, Степан Кватира та інші.
Пам'ятаймо, що незалежність нашої держави виросла на кістках і крові, на стражданнях і муках людей старшого покоління. Нехай більш ніколи не буде потреби платити таку страшну ціну за свободу.
ЧВЕРТМАН Микола Павлович.
с. Хотин Радивилівського району.
(Ці спогади написані в 1992 році. А в жовтні 1993 р М. П. Чвертман помер).

www.uahistory.cjb.net

Попередня

Зміст

Наступна