У сорок третьому нам вельми докучали німці з поляками. Сют-тут та й їдуть у село. Грабували що бачили: худобу, збіжжя, одяг. Тягли все підряд. Людей били, знущалися з них, розстрілювали просто нізащо. Одного разу мій батько не встиг утекти і його впіймали, то побили, ледь живий лишився. У тій банді були німці і поляки. Словом такі тоді злодіяння чинилися, що й не розказать.
От наші хлопці-повстанці вирішили провчити отих зайд. Влітку, якраз перед жнивами, зробили засідку в житі на клеванському шляху, неподалік від старожуківських могилок. І перестріли непрошених гостей. Був бій, були серед нападників і вбиті, і ранені. Відтоді вже не лізли так нахабно — боялися.
А то десь у двадцятих числах вересня — я цю подію добре пам'ятаю, бо якраз був удома — повстанці зробили засідку на краю нашого села, біля мурованої двоповерхової молочарні. Правда, в засідці були не наші хлопці, а з відділу «Дубового» чи «Орла» — точно не знаю. Бо місцевий відділ, яким командував «Підхмарний» (Ананій Шморгун), був тоді у Горах, мав інше завдання. То хлопці засіли в молочарні та біля неї, якраз навпроти містка через річечку. А на протилежному боці річечки замаскувався кулеметник. У ту засідку й попали німці.
Їхало тоді п'ять легкових автомашин, одна вантажівка і один мотоцикл. Місток був дряненький. От німці зупинилися тай повиходили з машин, почали щось шварготать між собою. Тільки мотоцикл переїхав через місток, але й він сточив убік і став. То було якесь видне гестапівське начальство, бо все у високих кашкетах. І стовпилися тії німці метрів за тридцять — сорок від наших хлопців. Отут хлопці і вдарили.
Кілька німців упало зразу ж. Кулеметник з-за річки скосив мотоцикліста буквально впритул, бо той стояв усього за якісь кроки від нього. Однак кулеметника цього тоді теж німці ранили в живіт, то він згодом від тієї рани помер. Решта фріців, відстрілюючись, сховалася в рів і їх ніяк було там дістати вогнем. Тоді один грузин (а серед бійців відділу було кілька грузинів) та один наш повстанець перебігли із кулеметом дорогу дещо збоку і перестріляли тих решту ворогів. Хлопці забрали тоді зброю, машини з майном і віддійшли в жуківський ліс.
Убитих німців тоді нарахували двадцять три, з них двадцять військових і троє цивільних. Повстанці були впевнені, що перестріляли всіх. Але виявилося, що один німець таки втік — його бачили, як біг поза хатами біля Артема Тарасового і подався в Гуменники.
А в Гуменниках тоді стояв німецький гарнізон, чоловік десь до півтораста. Отой утікач і накликав карателів на нас. Через два дні карателі явилися великою силою і спалили три села: Новосілки, Новожуків і Радухівку. А Новостав-Дальний вони спалили ще перед цим. Люди повтікали, тільки двоє дідів у нашому селі залишилися — Яків Селих та ще один, років вісімдесяти п'яти, уже забувся його прізвище. Казали діди: «Нам уже ніякі німці не страшні, бо кому ми такі потрібні?» То карателі їх обох спалили в хаті. І церкву тоді нашу теж спалили.
Відігнати карателів ми тоді не могли, бо їх було багато і вони всі мали автомати. А в нас тільки довгі гвинтівки, з якими не вельми розженешся.
Згодом із Гуменник гарнізонці ще виїжджали на грабунок, уже меншими групами. Одну з таких груп відділ Підхмарного перестрів біля Новосілок, неподалік хати Федора Солов'я, або як його в селі називали — Фидрика. Це було через тиждень чи два після засідки біля молочарні. У тому бою двох німців було вбито, одного взято в полон, решта втекли. Наших повстанців теж двоє полягло — один хлопець із Новоставу-Дальнього, а другий — з Дерев'яного. До речі, того полоненого захопив дядько Фидрик. Той з переляку забіг у Фидрикову хату і заховався під піч. От дядько Фидрик виволік його звідти та й віддав хлопцям.
Українські повстанці билися з німцями смертним боєм, і билися не раз і не два. Я це не від когось чув, а бачив на власні очі. Бо серед тих, хто лежав у засідці з гвинтівкою, був і я сам. Отож що бачив — те й розказую.
САМСОНЮК Олександр Єрофійович, 1923 року народження, житель села Новожуків (нині Іскра) Рівненського району.

Німці почали акції в терені. Спалили кілька хат у селі Даничів. Тоді я з сотнею перенісся до села Копитків. Незабаром я повів акцію на один фільварок за 3 кілометри від Корця. У фільварку була німецька залога і 28 козаків. Я провів розвідку і ми мали виконати акцію спільно з сотнею Негуса, але що сотня Негуса спізнилася, а було вже все готове, я вирішив узяти фільварок тільки з моєю сотнею. Виставивши маленькі застави від Корця і Рівного (по 5 людей з кулеметами) повів двома чотами наступ і опанував фільварок. Один рій з півпічного боку міста обстрілював Корець, щоб затримати німецьку залогу на місці. Німецька залога в Корці складалася з 700 чоловік. Знищивши частину залоги фільварку, ми весь живий інвентар забрали, а при відході спалили будинки фільварку. В акції брав участь сам Негус, не дочекавшися своєї сотні, що стояла тоді біля села Устя. В час бою Негус виявив вийняткову відвагу. На постріли зовсім не реагував, бо трохи не дочував. Мусів питатися стрільців, з котрого боку стріляють. Над ранок, коли ми вже відходили, приїхала німакам допомога з Корця, але ми, відбиваючись, подалися в свій терен.
В акції ми здобули масу худоби, овець, коней та іншого майна.
(Максим Скорупський, «Туди де бій за волю». — Київ. — 1992. — Стор. 166—167).

Від березня 1943 р. починаючи, українське село розправилося з сотками ляндвіртів та інших п'явок народу, провчило не один грабіжницький відділ німецької поліції і СС-ів. Постійно, Яполоть. Чудви, Бичаль, Велика Любаша, Іванова Долина на Костопільщині; Смига, Замчисько. Білогородка, Студійка на Дубенщині; Жуків, Сергіївка, Бугрин на Рівненщині... і ще десятки і сотки назв сіл Волині, Поділля, Полісся, Житомирщини, Кам'янець-Подільщини, Київщини, в обороні яких, або в околиці яких бойові відділи УПА звели бій з німецькими загарбниками, проречисто свідчать про волю українського народу боронити свій край перед ворогом. А здобуті в боях на ворогах кріси, фінки, кулемети, гранати, гранатомети, гармати, авта — вірно служать вправній руці українського повстанця у його боротьбі.
(«Ідея і Чин», ч. 5, 1943 р., стор. 17)

www.uahistory.cjb.net

Попередня

Зміст

Наступна