Украинская баннерная сеть
ЩО БАЧИВ — ТЕ Й РОЗКАЗУЮ
У сорок третьому нам вельми докучали німці з поляками. Сют-тут та й
їдуть у село. Грабували що бачили: худобу, збіжжя, одяг. Тягли все підряд.
Людей били, знущалися з них, розстрілювали просто нізащо. Одного разу мій
батько не встиг утекти і його впіймали, то побили, ледь живий лишився.
У тій банді були німці і поляки. Словом такі тоді злодіяння чинилися, що
й не розказать.
От наші хлопці-повстанці вирішили провчити отих зайд. Влітку, якраз
перед жнивами, зробили засідку в житі на клеванському шляху, неподалік
від старожуківських могилок. І перестріли непрошених гостей. Був бій, були
серед нападників і вбиті, і ранені. Відтоді вже не лізли так нахабно —
боялися.
А то десь у двадцятих числах вересня — я цю подію добре пам'ятаю, бо
якраз був удома — повстанці зробили засідку на краю нашого села, біля мурованої
двоповерхової молочарні. Правда, в засідці були не наші хлопці, а з відділу
«Дубового» чи «Орла» — точно не знаю. Бо місцевий відділ, яким командував
«Підхмарний» (Ананій Шморгун), був тоді у Горах, мав інше завдання. То
хлопці засіли в молочарні та біля неї, якраз навпроти містка через річечку.
А на протилежному боці річечки замаскувався кулеметник. У ту засідку й
попали німці.
Їхало тоді п'ять легкових автомашин, одна вантажівка і один мотоцикл.
Місток був дряненький. От німці зупинилися тай повиходили з машин, почали
щось шварготать між собою. Тільки мотоцикл переїхав через місток, але й
він сточив убік і став. То було якесь видне гестапівське начальство, бо
все у високих кашкетах. І стовпилися тії німці метрів за тридцять — сорок
від наших хлопців. Отут хлопці і вдарили.
Кілька німців упало зразу ж. Кулеметник з-за річки скосив мотоцикліста
буквально впритул, бо той стояв усього за якісь кроки від нього. Однак
кулеметника цього тоді теж німці ранили в живіт, то він згодом від тієї
рани помер. Решта фріців, відстрілюючись, сховалася в рів і їх ніяк було
там дістати вогнем. Тоді один грузин (а серед бійців відділу було кілька
грузинів) та один наш повстанець перебігли із кулеметом дорогу дещо збоку
і перестріляли тих решту ворогів. Хлопці забрали тоді зброю, машини з майном
і віддійшли в жуківський ліс.
Убитих німців тоді нарахували двадцять три, з них двадцять військових
і троє цивільних. Повстанці були впевнені, що перестріляли всіх. Але виявилося,
що один німець таки втік — його бачили, як біг поза хатами біля Артема
Тарасового і подався в Гуменники.
А в Гуменниках тоді стояв німецький гарнізон, чоловік десь до півтораста.
Отой утікач і накликав карателів на нас. Через два дні карателі явилися
великою силою і спалили три села: Новосілки, Новожуків і Радухівку. А Новостав-Дальний
вони спалили ще перед цим. Люди повтікали, тільки двоє дідів у нашому селі
залишилися — Яків Селих та ще один, років вісімдесяти п'яти, уже забувся
його прізвище. Казали діди: «Нам уже ніякі німці не страшні, бо кому ми
такі потрібні?» То карателі їх обох спалили в хаті. І церкву тоді нашу
теж спалили.
Відігнати карателів ми тоді не могли, бо їх було багато і вони всі
мали автомати. А в нас тільки довгі гвинтівки, з якими не вельми розженешся.
Згодом із Гуменник гарнізонці ще виїжджали на грабунок, уже меншими
групами. Одну з таких груп відділ Підхмарного перестрів біля Новосілок,
неподалік хати Федора Солов'я, або як його в селі називали — Фидрика. Це
було через тиждень чи два після засідки біля молочарні. У тому бою двох
німців було вбито, одного взято в полон, решта втекли. Наших повстанців
теж двоє полягло — один хлопець із Новоставу-Дальнього, а другий — з Дерев'яного.
До речі, того полоненого захопив дядько Фидрик. Той з переляку забіг у
Фидрикову хату і заховався під піч. От дядько Фидрик виволік його звідти
та й віддав хлопцям.
Українські повстанці билися з німцями смертним боєм, і билися не раз
і не два. Я це не від когось чув, а бачив на власні очі. Бо серед тих,
хто лежав у засідці з гвинтівкою, був і я сам. Отож що бачив — те й розказую.
САМСОНЮК Олександр Єрофійович, 1923 року народження,
житель села Новожуків (нині Іскра) Рівненського району.
* * *
Німці почали акції в терені. Спалили кілька хат у селі Даничів. Тоді
я з сотнею перенісся до села Копитків. Незабаром я повів акцію на один
фільварок за 3 кілометри від Корця. У фільварку була німецька залога і
28 козаків. Я провів розвідку і ми мали виконати акцію спільно з сотнею
Негуса, але що сотня Негуса спізнилася, а було вже все готове, я вирішив
узяти фільварок тільки з моєю сотнею. Виставивши маленькі застави від Корця
і Рівного (по 5 людей з кулеметами) повів двома чотами наступ і опанував
фільварок. Один рій з півпічного боку міста обстрілював Корець, щоб затримати
німецьку залогу на місці. Німецька залога в Корці складалася з 700 чоловік.
Знищивши частину залоги фільварку, ми весь живий інвентар забрали, а при
відході спалили будинки фільварку. В акції брав участь сам Негус, не дочекавшися
своєї сотні, що стояла тоді біля села Устя. В час бою Негус виявив вийняткову
відвагу. На постріли зовсім не реагував, бо трохи не дочував. Мусів питатися
стрільців, з котрого боку стріляють. Над ранок, коли ми вже відходили,
приїхала німакам допомога з Корця, але ми, відбиваючись, подалися в свій
терен.
В акції ми здобули масу худоби, овець, коней та іншого майна.
(Максим Скорупський, «Туди де бій за волю». — Київ.
— 1992. — Стор. 166—167).
* * *
Від березня 1943 р. починаючи, українське село розправилося з сотками
ляндвіртів та інших п'явок народу, провчило не один грабіжницький відділ
німецької поліції і СС-ів. Постійно, Яполоть. Чудви, Бичаль, Велика Любаша,
Іванова Долина на Костопільщині; Смига, Замчисько. Білогородка, Студійка
на Дубенщині; Жуків, Сергіївка, Бугрин на Рівненщині... і ще десятки і
сотки назв сіл Волині, Поділля, Полісся, Житомирщини, Кам'янець-Подільщини,
Київщини, в обороні яких, або в околиці яких бойові відділи УПА звели бій
з німецькими загарбниками, проречисто свідчать про волю українського народу
боронити свій край перед ворогом. А здобуті в боях на ворогах кріси, фінки,
кулемети, гранати, гранатомети, гармати, авта — вірно служать вправній
руці українського повстанця у його боротьбі.
(«Ідея і Чин», ч. 5, 1943 р., стор. 17)