Украинская баннерная сеть
Подібні заходи національно-патріотичного звучання пройшли в липні-серпні
у багатьох містах і селах Волині.
Однак з 29 серпня на зміну воєнній німецькій адміністрації прийшла
цивільна. Волинь, Поділля і значна частина східної України були реорганізовані
у Райхскомісаріат «Україна». Керувати цим новоутворенням Гітлер призначив
Еріха Коха, відомого своєю жорстокістю та ненавистю до українців. Його
«столиця» була не в Києві, а в Рівному, що було визначене головним містом
Волині. (29)
Кох приступив до керівництва з негайної заміни місцевих органів цивільної
влади. Сільські старости, голови та апарат міських і районних управ, що
вважали себе підвладними відродженій українській державі, негайно зміщались,
а деяких навіть арештували. На їх місце буде призначено людей, не пов'язаних
з ОУН Бандери. Була розпущена українська міліція. ЇЇ замінила допоміжна
поліція, в яку теж було заборонено приймати прихильників ОУН-Б.
Як і в інших окупованих нацистами землях Європи, на Волині першими
помічниками нового режиму стали фольксдойчери - місцеві жителі, що змогли
довести своє арійське, тобто німецьке походження. В Рівному, Здолбунові,
Млинові та Костополі таких напівнімців на початок 1942 р. виявилось декількасот,
в т. ч. в Рівному 78. (30) Згодом їх кількість дещо зросла. Це були переважно
поляки, пов'язані сімейними узами з волинськими німцями. Саме фольксдойчери
стали першими претендентами на керівні посади у новостворюваних Кохом структурах.
Слід відмітити, що боротьба за керівні та важливі посади в німецькій
адміністрації стала чи не першим полем протистояння між українцями та поляками
на Волині під час окупації. Маємо на увазі ті випадки, коли йшлося не про
спроби добратись до «щедрого корита», а про можли-вість добувати оперативну
інформацію щодо намірів і дій нацистів та спроможність активно реагувати
на них. Згодом, коли окупанти почали широко застосовувати злочинні акції
типу облав, вивозу людей до Райху, збору контингентів, арештів і т. п.,
ці люди, а серед них виявилося чимало щирих патріотів України, внесли свій
вагомий вклад у боротьбу з окупантами.
В кінці 1941 та на початку 1942 р. у більшості міст та населених пунктів
нинішньої Рівненщини менш-більш чітко викристалізувалися позиції різних
українських національно-патріотичних сил. Судячи з таємного донесення в
Берлін, яке 14 листопада 1941 р. підготував начальник СД Волині, ситуація
виглядала такою: «...Серед українських політичних течій на Волині ОУН Бандери
розгортає, як завжди, найбільшу діяльність. Виглядає, що і нова поліція
перебуває під сильним впливом цього руху...
Серед українських політичних течій слід згадати також групу ОУН Мельника,
яка має ті самі цілі, що і група Бандери, а саме: створення суверенної
і незалежної України, але вони виражені в менш грубій формі.
УНР під керівництвом Лівицького досить активна, але знайшла підтримку
лише серед кількох колишніх офіцерів і вояків армії Петлюри, а також частково
духовенства... Скоропадський має популярність у людей похилого віку і серед
місцевої інтелігенції...
Як підсумок можна сказати, що сьогодні серйозну загрозу становить тільки
ОУН Бандери...» (31)
Реакцію на таку оцінку діяльності ОУН-Б чекати довелось недовго. Вже
25 листопада 1941 р. наказом №106 усім командам Поліції Безпеки і СД Києва,
Дніпропетровська, Миколаєва, Рівного, Житомира та Вінниці доводиться до
відома, що: «Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у
Райхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України.
Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного
допиту знищені як грабіжники. Протоколи допитів мають бути переслані айнзацкоманді
ц/5. Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання...»
(32)
Так ОУН-Б була остаточно загнана у глибоке підпілля. Незабаром поряд
з діючими з початку війни загонами отамана Т. Бульби, на півдні та заході
Рівненщини появились перші партизанські боївки нової УПА, якій згодом судилось
прийняти збройні удари німецько-фашистських, а відтак російсько-більшовицьких
каральних військ.
Друга конференція ОУН, що відбулась у квітні 1942 р., поряд із стратегічними
завданнями здобуття державної незалежності, висунула також ряд конкретних
завдань, спрямованих на захист українського населення від організованого
нацистами пограбування через непомірні контингенти та інші побори. Організовані
більшовиками на Волині колгоспи і радгоспи стали неоцінимим подарунком
для гітлерівців. На базі цих господарств вони організували т. зв. лігеншафти,
тобто державні господарства; праця в яких стала для українських селян кращою
з гірших форм дореволюційної панщини. Але організований окупантами продуктовий
конвейєр з Волині у Райх діяв недовго. Вже з літа того року поставки хліба,
м'яса, шерсті, лісоматеріалів у Німеччину стали різко падати. Саботаж став
все більш дієвим. Як повідомляв у Берлін начальник поліції безпеки Волині
4 грудня 1942 р. «Наочний образ про наслідки поборювання банд дають дотеперішні
результати акції заготівлі зерна в секторі командира Рівного. Загалом у
секторі, навіть у районах, заповнених улітку бандитами, можна було перевести
акцію на 80 до 100%. Зате райони Пінська, Костополя і Сарн стоять далеко
позаду в заготівлі через сильну активність банд: Пінськ 28%, Костопіль
32-35%, Сарни 25-30%'.
У секторі команданта СП та СД Рівного у звітний період сталося 100
нападів бандитів переважно для захоплення продовольства. Майже повністю
зруйновані чотири державних господарства, багато мерій, молочарень. Пограбовано
багато соток центнерів збіжжя і велику кількість худоби...» (33)
Другим напрямком боротьби УПА з німецькими загарбниками стало рятування
людей, і в першу чергу молоді, від насильницького вивезення на примусові
роботи до Німеччини. Цю боротьбу в одинаковій мірі підтримували усі антифашистські
сили і рухи Волині. Той факт, що значна частина сіл і навіть містечок північно-східної
Волині та Полісся в 1942-43 рр. перебували під контролем та захистом УПА
та УНРА, значно сприяли збереженню багатьох тисяч юнаків і дівчат від рабської
праці у Райху. Як читаємо у звіті «Збройна самооборона українського народу»:
«Із призначеного контингенту сьогодні (1943 р.) на роботу в Німеччину виїжджає
не більше 5% назначеного контингенту людей». (34)
Найкращим показником цього напрямку боротьби українських антифашистів
можуть служити офіційні дані про кількість насильно вивезених до Райху
з України людей. В той час, як із південно-східних областей (Сталінської,
Запорізької, Дніпропетровської) було депортовано до Німеччини від 252 до
170 тис. людей з кожної, з Хмельницької - 114 тис, з Житомирської - 75
тис., то з Рівненщини вивезено до Райху 22 тис, з Волинської області -
20 тис. (35)
* * *
...Півстоліття відділяє нас від подій, опис яких ми перервали вище. Перервали
не тому, що рамки статті не дозволяють охопити всього, що продукує мозок
і до чого тягнеться перо.
Перервали тому, що сама історія зробила довгу перерву перш ніж поставити
крапку у життєписі кожної з описуваних нами трьох військово-політичних
сил.
Лише в кінці п'ятдесятих російському більшовизму нарешті вдалось придушити
український національно-визвольний рух на Волині. Придушити лише для того,
щоб він, знову оживши, нарешті здійснив свою історичну місію - приступити
до реальної побудови української незалежної соборної держави.
Гіркою виявилась доля 320 тисяч волинських поляків, що, опинившись
під керівництвом людей, хоч і патріотів, але зашорених вузьконаціональними,
а краще сказати, велико-польськими амбіціями, були ввергнуті у криваве
місиво подій братовбивства. В 1944-47 рр. їх насильно було переселено на
захід, більшість до т. зв. «земель одзисканих», де вони теж сповна зазнали
усіх злигоднів польського варіанту реального соціалізму, перш ніж вийти
на широку дорогу справді національного розвою.
Ну а третя військово-політична сила, що навіть у найважчі роки нацистської
окупації засвідчувала свою злочинну присутність на Волині аби згодом знову
надіти ярмо колоніального рабства «молодшому братові»?
На 45 літ московський більшовизм пережив свого німецько-фашистського
псубрата, пережив для того, щоб сконати як імперія зла XX століття.
Звільнена від пут німецького націонал-соціалізму та російського Інтернаціонал-комунізму,
Європа готується відзначити 50-річчя закінчення другої світової війни.
Відзначити не перемогу однієї держави над іншою, одного табору держав над
іншим, а торжество розуму, сил демократії і прогресу, бо ті, хто в різних
мундирах півстоліття тому стріляли один в одного, сьогодні вже простили
один одному давню неприязнь. Сьогодні вони вже давно стали єдиною європейською
спільнотою, мешканцями єдиного Європейського Дому. Прямуємо і ми туди.
Сповнені надій, великих стремлінь, людських сподівань.
.
Йосип ПАЦУЛА,
доцент Українського інституту інженерів водного господарства,
Ольга СОРОКА,
викладач Рівненського державного педагогічного інституту.
[Зміст] [Слово
до читачів][За Україну, за її волю!]
[Ми йшли до бою][Більшовики
про українських повстанців]
[Поляки про українських повстанців]
[Гітлерівці про українських повстанців][Війна
на три фронти] [Указ Президента України]
